Йшов я по доріжці,раптом бачу:
Як сміття -- слова лежать обабіч...
Жодне проти сонця і не блисне!
Хтось протупцяв тут хапливим кроком,
Розгубив усіх їх ненароком,
Чи розкидав у траву навмисно...
Так чи так:нікому не потрібні
Вже слова ці,що сміттю подібні...
Я зібрав їх,обчухрав,почистив,--
Зблиснули,мов народились знову!
Нанизав на ниточку шовкову
І зробив чудове з них намисто.
Всі тепер дивуються мені:
-- Де береш слова такі ясні?
Я ж відповідаю їм,як є:
-- В смітнику збирав я кожне слово,
Бо люблю настільки рідну мову,
Що аж страшно інколи стає...
Про моi слова
© Copyright: Оксий Ожына, 2012
Свидетельство о публикации №112041900990
Свидетельство о публикации №112041900990
Рецензии
і що там лякатися, - інших би вчити отої любові. а нема кому, "народ безмолвствує"(народ від мови, інтелігенція, совість нації...)
Анастасий Руликовский 04.08.2013 20:35 • Заявить о нарушении
Анастасий Руликовский 04.08.2013 20:35 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.