***

Дощ за вікном і час прагне до ночі.
Я кутати в старий светр, і повільно допиваю свій чай.
Набираю тобі повідомлення "Я покидаю це місто. Прощай".
I в голові відразу тисячі думок, ставлю сигнал на вібро.
Раптом ти мені подзвониш і я зовсім з душі не викину
ті фрази з минулого, вулички, парк, де гуляли ми кожен вечір.
Те кафе на розі і морозиво з кавою "дівчина, нам будь-ласочка два!"
Хто з нас знав що не вічно?

Сльоза впала в остиглий чай.
телефон.

заклята твоя смска
"Прости, ну будь ласачка, не відлітай
я люблю тебе!! Мила, чесно".

Сльоза на дисплей, і боляче в душі.
Все це мені вже відомо.
повторюю собі в думках, "спокійно. дихай".
і головне просто, нічого не пиши.


Вже світло місяця змінюють нотки світанку.
Ніч в чашці з чаєм тмпературу звела до нуля
нехай не пишу.

Нехай за тисячі миль.
Вулиця.
Парк.
По тобі як і раніше сумую я.

І нехай ми не бачились, кажеться, багато років.
ми так само з тобою разом / окремо
зустрічаємо світанок
дивлячись у вікна будинків високих.