Епизод з Сахари

      КВМ               
Прожито роки не малі,
Було як вчора. Ми живі,
Осталась в пам'яті лиш дата,
Про  що не відала і мати,
Коли служили в чужині,
В арабськім краї на війні.
Як жити з пам’яттю такою?
 Щоніч як привиди із  бою,
Встають з могил і йдуть живі:
 Сержанти, ротні, рядові.
Прокинуся, піт  градом ллє,
Картина знову  повстає,
Літак, наказ – чужа земля,
Біліють спекою поля.
В Суеці знов асгар напав,
Жінок у рабство він забрав,
І сколотили наш загін,
Та з БТРом навздогін,
Послали нас їх відбивати,
Тих, що не навчили воювати.
Сахара - мачуха, не мати,
І щоб в пісках не заблукати,
В команду був доданий гід,
Який і вивів нас на слід.
А там же вулиці вузенькі,
І гарби їздять там маленькі,
Наш БТР паркан зімняв,
К хоромам бая в мить дістав.
А ствол від пушки - аргумент,
Віддали бранок у момент.
Та скільки їх, того не знали,
З десяток у кузов заховали.
А решту з нами на броню,
На базу знову в колію.
Бій розгорівся за аулом,
Бандит летів на нас алюром,
В пісках як вихор налетів,
Відбити бранок захотів.
В броню жінок ми заховали,
Та з БТРом відіслали,
Самі лишилися в заслін:
До надовбнів* спішив загін.
По рації депешу слали,
Щоб  виручати поспішали,
Ми прикривали всім відхід,
Збиватись в кучу нам не слід.
За виступ с другом поспішали,
Прицільно в нас уже стріляли,
Та ротний нас вже прикривав,
Їх з  кулемета поливав.
Та в перебіжці  друг спіткнувся,
Під ним я тут же опинився,
Зі стоном  очі він закрив,
І щось мені прошепотів…
Як дзвін дзвенять оці слова,
То правда вічна і жива,
- «Сержанте, винеси мене,
Прикрою тілом  я тебе,
Не оставляй мене в поталу,
До мами хочу - до Уралу».
С трудом  промовив ті  слова,
Поникла в плечі голова,
І цівка крові з губ побігла,
И з посмішка в губах застигла.
Оглянув тіло, велика рана,
Б’є розривними «обіз`яна»
Свій автомат на ізготовку,
З під верблюда узрів гвинтівку.
Послав з ріжка йому заряд,
Свинцю наївся чорний гад,
За пояс друга я хватаю,
За скелю з ним відповзаю,
Там в кучу збились новачки,
Буцімто в норах ховрашки.
Побачив ношу и мене,
Том зрозуміло, смерть мине,
Як будуть в ворога стрілять,
І спини друзям прикривають.
Бій розгорівся в нас кривавий,
Вже перші ранені упали,
На базі з рації все знали,
Два вертольота нам прислали.
З ракетниць ціль ми показали,
Там з смерчем банду закопали.
 
Ми серед мертвих і живих
В очах той бій, то може псих
За що там гинули, солдати?
А дома жде з сльозами мати,
Чиї кістки там по збирали,
Кого у трунах фельцували?
А в ніч дзвенять оці слова,
Ця правда вічна і жива:
«Сержанте, винеси мене,
прикрию тілом, я тебе».