Вже місто спить і люди бачать сни,
А в мене думка в думці утопає,
Я мрію дочекатися весни,
Весни, в якій тебе немає.
Де спогади помруть із цим ім’ям,
Де біль в душі розчиниться й зігріє,
Твій погляд порівняю з каяттям,
Коханням, яке й досі пламеніє.
А згадки, коли місяць спить,
Коли зоря із зіркою танцює,
Коли небесну літнюю блакить
Гаряче сонце ніжно так цілує,
Я в серці поховаю назавжди,
Звільню з полону слів твоїх мовчання,
Почну життя щасливе я тоді,
В якому буде інше вже кохання.
Нове життя
© Copyright: Марина Бутенко, 2012
Свидетельство о публикации №112041606181
Свидетельство о публикации №112041606181
Рецензии