Між натовпу людей шукаю карі очі,
Що в пам’яті моїй зостались назавжди.
Минають дні, а я усе ж не хочу,
Втрачати те, що відлетіло в нікуди.
Я віддала тобі своє кохання,
Осяяне сльозами літніх трав,
Укрите ніжним поцілунком на прощання…
Пробач, а ти мені своє віддав?
Нам час суддя. Напевно, так і треба.
Закриті очі. Втомлена душа…
Рожева мрія відлетіла вже у небо,
Там, де панує спокій і краса.
А я перегорну життя сторінку,
Не повернусь в минуле лихих днів,
Ступатиму босоніж по барвінку
У новий світ казок і гарних снів!
***
© Copyright: Марина Бутенко, 2012
Свидетельство о публикации №112041606084
Свидетельство о публикации №112041606084
Рецензии