Сумує осінь краплями дощу
І плаче небо тихим зорепадом,
Твоєї зради вже ніколи не прощу,
Не попрошу у тебе я поради.
Мов сон ти прилетів із небуття,
Зорею з неба впав мені в долоні.
Так дивно,ти змінив моє життя,
Всі наші дні була я у полоні…
В полоні рук, в полоні вуст, очей;
Жила тобою, мріяла й кохала,
І щастя й болі днів тих і ночей…
Зі щирою душею все прощала.
Зима сумує вітром сніговим
І плаче Всесвіт тихою журбою.
Кохання зникло раз і назавжди,
Тебе ж воно забрало із собою!
Зрада
© Copyright: Марина Бутенко, 2012
Свидетельство о публикации №112041606035
Свидетельство о публикации №112041606035
Рецензии