Я звикаю уже до реалій нового життя, ковтаю пігулки,
Беззмістовну плету павутину віршів, на загал
про тишу лунку в коридорах чужого притулку
І задушливіть хлорну казенних вологих простирадл.
Непомічена в натовпі, заклопотана… вміло ховаю свої
крила фантомні , тому за спиною часами болить,
А у люстрі себе все частіше чомусь навіть не впізнаю,
І здається, - захочу злетіти… але небо чуже не манить.
Але знов усміхнусь, коли пам’ять тебе наснує,
Не допишу вірша, залишивши рими на завтра,
В котре мудро поступить Бог , бо Він таки є, -
Обдарує терпінням любити поета, бо він того вартий.
я звикаю... поету. теперiшне
© Copyright: Фиолетта, 2012
Свидетельство о публикации №112041604950
Свидетельство о публикации №112041604950
Рецензии