Погода впала на нуль.
Вистрілами сотень
Срібних куль
Холод кусає кістки.
З рук сиплються
Іржаві мідяки –
Ними ми платили Богу
За пір’їни щастя
І радості – зірки.
Коли палає світ
Та мости,
То не має значення –
Чий перший був смолоскип.
Ми тепер, як двоє сиріт,
Сидимо на суді.
Засуджених теж буде двоє,
Двоє, котрим більше нікуди буде йти.
Буде безліч незнайомців,
Вимучені тіла впадуть в чужі обійми.
Та старий біль, ніби море,
Буде топити ночами.
І ми відвертаючись від чужого обличчя
Запитаєм у темряви:
«Якого біса…Задля чого ми пожертвували нами?»
***
© Copyright: Алкестида, 2012
Свидетельство о публикации №112041610714
Свидетельство о публикации №112041610714
Рецензии