Я не знаю тебе в обличчя

Я не знаю тебе в обличчя
Та й плювати хотів я на все,
Сірий степ мене в подорож кличе,
А кохана штовхає в плече.

Були миті – забути так важко,
Було щастя, закутане в сніг,
Моя юність вмістилася в пляшку,
А не в тишу розкиданих стріх.

Золота, поневолена юність,
Від безсилля затерпла душа,
Підбираю неправильні струни,
Відкидаю осілі слова.

Я на дудочці грати не вмію,
Тільки звуки невиннi летять.
Хто топтати цю землю посміє,
Де проходила заспана рать?

Де носились нестримані коні,
Білим посвистом вкрилась земля,
Я до неба підношу долоні,
Розганяю гнідого коня.

Ти несися до милої швидше,
До її непомітних колін.
Про любов після нас ще напишуть,
Та спіткнувся при зустрічі кінь.

Не прокинулась жалість дитяча,
Похилився днів юності клен,
Давно здохла нароблена кляча
І закінчився світлий мій день.

Хвороблива душа промовляла
Так невпевнено, як не своя:
Щастя бачила в світі я мало,
Ну, можливо, лише немовля.

Я не знаю тебе в обличчя
Та й плювати хотів я на все.
Насолода душі столична
Стала вигорілим кінцем.