О як багато вас, дівчата,
Ви тут і там, але мені
Потрібна та, з якою святом
Стають мої суворі дні.
Її далека стиглість липня,
Така не схожа на вдову,
До її величі не звик я,
Без величі тепер помру.
Сховав дефекти каяття,
Закохані рядки мої,
Тобі одній, моє дівча,
Твоїй непроханій душі.
Смакуй дешевим фліртом пана,
Колоду щастя роздавай,
І зникнуть з тіла жовті рани,
Та не настане в душі рай.
Гармошка грала досить часто,
Тривога сипалась дощем,
Поета срібний дар хвилястий
Заліг в нескорений гарем.
Проміння місяця дитяче,
Колеса вибили клеймо,
Тобі одній я щиро вдячний,
Мечем прошитий під ребро.
Очима підморгну в останнє,
Та про любов вже не скажу,
А завтра тобі сонце раннє
Про гибель сповістить мою.
О як багато вас, дiвчата
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112041508250
Свидетельство о публикации №112041508250
Рецензии