144

коли на дворі за головного січень
сидиш, вважаєш, що один. пригнічен
у долонях ховаєш від посторонніх обличчя

я впевнений, що це буває з кожним
але зізнатися ніхто не може
що схожий
на перехожого

а потім снігу більше, на серці лютий
на світ розлючений, у собі скутий
мрієш про березень, який повиннен розігнати смуток

а поки зустрічаєш ранок
на сонце щоб дивитися, встаєш зарано
і бачиш ту картину, що зіпсуває плани

замучений місяць щось незрозуміле скиглить
не помітив ти, як підкрався квітень
у інжу сторону переведе твій важіль
візьме за руку, у світ свіжих вражень
і щось шепне на вухо, щось підкаже
бо ти живий ...

життя, - струмок, спливає так нестримно
весна, так гучно, стукоче в вікнах
ти чуєш пісню вітру. грає знов
и щось бентежить кров

не бачив, що поряд, усе насправді
а зараз, палає, мільйонами смарагдів
ти щасливий немов
зустрів любов

одного разу, відчуєш рапотом
що жити справді варто
коли той самий вітер
прийде з веселим травнем

ураз він зробить тебе справжнім
для когось знову станеш важним
і з пропозицією до сердця підкатиш
бо ти живий ...