За святi дiла народу

“Україно,  моя  люба,
Ти  -  землі  окраса.
Моя  втіхо,  моя  згубо”,
так  серце  Тараса
промовляло  до  Вкраїни
гарними  словами.
“Подивіться  на руїни...
Лихо  мені  з  вами”

І  почули  українці  ті  слова  сердешні.
Працьовиті  і  співучі, щедрі  та  статечні,
В дев'ятнадцятому році міцно  об'єднались...
З  того  часу  по сьогодні і не  розлучались.

Благослови  дітей  своїх,  мати-Україна,
Щоб  жили  в  достатку,  в  мирі,  як одна  родина.
Тих  років  уже  немало  збігло  за  водою...
Разом  в  радощах  і  в  горі...  Тихою  журбою

Зліта  в  гору  по-під  хмари,  в  ясних  зорях   висне
Мелодійна,  драматична  українська  пісня.
І  цвітуть  сади  вишневі  у  квітучих  селах,
Проживають  українці  в  ошатних  оселях.

Та,  чомусь,  останнім  часом  біжать  на  чужину...
Болить  серце  у  Тараса  за  рідну  Вкраїну.
Жебраки  ідуть  з  торбами  по всенькому  світу.
Може  краще  показати,  як  потрібно жити?

Дати  лад  в  своїй  державі,  хапуг  налякати,
А  не сивіть  на  чужині, не жебракувати?
Обніміте  ж,  брати  мої,  найменшого  брата,
Дочекайтесь,  мої  рідні,  прегарного  свята,

За  святі  діла  народу,  за  його  страждання,
За  високі  гарні  мрії,  за  світлі  бажання.
За  велике,  добре,  щире,  непідкупне слово,
За  прегарну  і  чарівну  пісню  калинову,

За  витримку,  і  за  мудрість,  за  святе  терпіння,
За  наснагу,  працьовитість,  натхнення,  уміння...
Дасть  Господь  вкраїнцям  долю.  Не будем рабами!
І  засіє житнє  поле  гарними  хлібами.


1998 рік