Слова без почуттів – лиш звуки,
А рифма знову на «любов».
Негатив – як вічні муки,
А пальцi вже холонуть знов.
Дощем за вікнами лиш біль,
На віях знову ніччю туш.
Вмирати завжди – тільки стиль,
А не прокляття наших душ.
Молитва – шлях до покаяння:
Вуста німі від втоми,
І мучає одне питання –
Бог є, а хто ми?
Значення єдине – помираю,
Зникаю, наче перший сніг.
І дуже холодно мені: я знаю,
Що зрозуміти Бога я не встиг.
Вогонь у грудях тихо гасне,
Але живий, бо сили маю.
Померли люди так невчасно,
Бо ключ загублено від Раю.
Хто ми?
© Copyright: Акай Хана, 2012
Свидетельство о публикации №112041306111
Свидетельство о публикации №112041306111
Рецензии