Яскрава, наче посмішка дитини,
Грайлива та напрочуд мила.
І в тім нема твоєй провини,
Що щойно цноту загубила.
І соромно за все чомусь,
Підвести очі важко так,
І розповісти хочеться комусь,
Чи з горя випити миш’як.
Кохання, та лише примара,
Бо холодно душі забутій.
Сонечко весняне ти за хмарой,
В проміння його взутій.
Тримаєш лагідно долоні
І нерозбірливо говориш.
Біжіть сльоза по скроні:
Ти душу цим лиш вмориш.
І то кохання наче,
Та щось не віриться мені:
Воно тихенько плаче
Малюнком на моїй стіні...
Сонечко
© Copyright: Акай Хана, 2012
Свидетельство о публикации №112041305996
Свидетельство о публикации №112041305996
Рецензии