Не прийде

Вже  давно  не  жона,  не  вдова,
Незабаром  і  старість  постука.
Залишилась  на  світі  одна –
Ні  синка.  ні  доньки,  ні онука.

Клен  крислатий  засипав  в дворі
Чистим  золотом  дах  і  подвір’я.
О  цій  пізній  осінній порі
У  лелечім  гнізді  тільки  пір’я.

Твоя  тиха  неквапна  хода,
Коси  сивим  туманом  повиті.
Спливли  роки.  мов  в  річці  вода,
І  освідчення  давні  забуті.

Тільки  ні,  не  забуті  слова,
Шепотів  він  тобі  на  прощання.
Лиш  пахне  десь  прив’яла трава,
Ваша  зустріч зринає  остання...

„Ти  чекай,  неодмінно  прийду,
І  знайду,  не  втечеш на  край  світу.
І  дружинонькою  приведу
У  батьківську  хатину  забуту..”

Вже  давно  він  хатину  продав
По  якомусь  дорученню  кажуть.
На  дорогу,  що  йде  через  став
Сиві  сутінки  тихо  приляжуть.

Тільки  ти  не  повіриш  й  на  мить,
Що  він  може  про  тебе  забути.
Твоє  серденько  бідне щемить.
Не  прийде... тихих кроків  не  чути.



Перевод  Ирины Рудзите (Латвия)

Не придет

Я давно не жена, не вдова,
Старость скоро ворвётся без стука.
И осталась на свете одна,
Нет сынка, и не дочери, внука.

В этой поздней осенней поре,
Клен усыпал, листом ожерелья.
Чистым золотом здесь на дворе,
В гнезде аиста виднеются перья.

И покрылись косы туманом,
А походка медлительной стала.
Жизнь мелькнула, как это странно,
Одиночество я не искала.

Только нет, не забыты слова,
Он шептал страстно их на прощанье.
И упругостью пахла трава,
Встречи наши, как расставание.

Жди меня... и к тебе я приду,
И найду, не уйдёшь на край света.
Как хозяйку тебя приведу,
В дом родительский, знай, на рассвете.

Он давненько ту хатку продал,
Люди так на селе говорили.
Годы где-то он все пропадал,
Нету совести так объяснили.

Только ты не поверишь, а крик...
Рот ладонью зажала упрямо.
А любви благодатный родник,
В сердце бьётся, всё также устало.