Згадувати – це як перевертати пісочний годинник догори дригом
дивитися на цівочку золотого піску, на спіраль що вона її малює
впадати поволі в транс, ставати частиною світла,
гортати сторінки книги, яку написав сам і самому не вірити цьому
цілувати її солодкі вуста, пити нектар з її напіввідкритого рота,
коли вона в забутті від слів твоїх таких несподіваних,
таких не твоїх, від дотиків, від твого поту, що пахне чомусь молоком
чи фіалками небесного саду...
тобі немає діла до тих проклять, до тортур на дибі, до курища на Ринковій Площі,
до знекровлених п'явок-вуст на обличчях святош у сутанах,
бо вони - дим,
мара, гра чиєїсь хворобливої уяви...
Все - просто: твоя кров, твої соки, твоє вино, світло твоє золоте зараз в ній,
напувай її собою, медом масти її тіло святе
хай відроджує тебе всоте,
визволяє пам'ять твою з Пустелі...
Про100 ProПамять
© Copyright: Валео Лученко, 2012
Свидетельство о публикации №112041209005
Свидетельство о публикации №112041209005
Рецензии
згадувати - це ставати піском невагомим,
протікати крізь горло старого годинника,
пролітати кразь час і простір -
просто й довірливо,
вірити,
що навіть єдина піщинка
має своє місце у цій Казці
із назвою "Життя".
Ні каяття, ні болю не відчувати,
підати безголово з неба Минулого
у обійми Майбутнього,
яке неодмінно буде
світле і радісне,
як Велекодній ранок.
Ганна Осадко 14.04.2012 23:38 • Заявить о нарушении
протікати крізь горло старого годинника,
пролітати кразь час і простір -
просто й довірливо,
вірити,
що навіть єдина піщинка
має своє місце у цій Казці
із назвою "Життя".
Ні каяття, ні болю не відчувати,
підати безголово з неба Минулого
у обійми Майбутнього,
яке неодмінно буде
світле і радісне,
як Велекодній ранок.
Ганна Осадко 14.04.2012 23:38 • Заявить о нарушении