Блідими руками до неба тягнуся…
Губами, що в крові я Смерті молюся…
Несу я на спині свій хрест кам»яний,
Це значить, що дух мій і досі живий…
Чи знаєш ти, про що мовчать ці шрами?
Чи знаєш ти, про що німить душа?
Чи знаєш ти, чому живу думками?
Чи знаєш ти, чому завжди сама?
Ні, ти не зможеш зрозуміти,
Твоє єство закрите і німе…
Ти – мов крижина, ніде правди діти,
В твоєму світі щастя не живе…
Біліє шкіра, очі з пеленою,
Щемлять всі рани – розрізи сердець…
Змирись, недовго жити самотою,
Вже скоро прийде мукам всім кінець…
Злетиш у вись, розвівши крила,
Туди, де Сонце не горить…
Нарешті мить ця наступила,
Нарешті серце не болить…
Моя кара...
© Copyright: Моргана Гильдебрандт, 2012
Свидетельство о публикации №112041208506
Свидетельство о публикации №112041208506
Рецензии