Нiби-то

Я поцілую твої очі,
Ніби-то вперше, ніжно-ніжно...
І шлях тяжкий в полоні ночі
Я подолаю бездоріжжям.

Щоб встигнути тебе зустріти
Коло вертепу на світанні,
Й до серця щільно притулити,
Ніби-то вперше... і востаннє.

І, повертаючись додому,
Я обійму твою примару.
Але згадаю біль і втому,
Коли вона зайде за хмару.

Якби я знала наперед
Як ти штрикнеш мене глибоко...
Я все одно б знайшла  тебе,
Мій рідний янгол чорноокий....

І ніби-то все вгамувалось,
Але мені не спиться досі.
Постіно бо мені здавалось,
Що ти лежиш на тому боці.

Якби мені якись добродій
Здійснив хоча б одне бажання.
Я б побажала смерті тоді,
Коли ми бачились зарання.

Але набридливі й огидні
Сії болючії зітхання.
А любі друзі й милі рідні
Не поділяють вподобання...

І сірі безнадійні дні
Добьють останні сподівання.
Як малі діти на війні
Не дочекаємось зростання.

Тому до Господа я маю
Одне-однісеньке прохання:
Забути те, що відчуваю
Ніби-то вперше і в останнє...

13.04.2012 р.