Мiра любовi
бо підете, і пам'ять піде.
Вас зосталось і так небагато
Хто іще пам'ятає про те...
Пам'яті міра, міра любові —
Тридцять кілометрів до Чорткова.
Поїздом близько, що то — година.
Звістка недобра — хвора дитина.
Марить в гарячці, тане, мов свічка,
Горе, Іванку, хвора сестричка.
Гроші на поїзд тато прислали,
Їдь, гімназисте, часу ж бо мало.
Мусиш лишити греку й латину.
Чим же розрадить хвору дитину?
Сонечка круглі жовтогарячі!
Вистачить грошей на три помаранчі.
Пішки ходити — справа не нова,
Близько з Гусятина до Чорткова.
Йшов і дороги майже не бачив,
Як вони, ручки ніжні, дитячі?
Голос тоненький щораз тихіше:
«Братіку, швидше, братіку... швидше...»
Встиг. Докотився оранжевий м'ячик.
«Що то, Іванку?» «То — помаранчі».
І засвітилось сонечко знову.
Тридцять кілометрів. Міра любові.
1985
Свидетельство о публикации №112041200185
Лесю Іванівно, що з вашим сайтом, вже стільки часу войти не можу? Завжди якась сторінка відображується - квітки ЖД!
Иван Нечипорук 05.07.2013 12:11 Заявить о нарушении
Іване, вкрали сайт, мабуть, місце намолене було.
Зараз адреса:lromanchuk.te.ua
Та я тепер і не друкую там майже нічого.
Леся Романчук 06.07.2013 16:00 Заявить о нарушении
І ще одне: на фото - гімназисти Чортківської гімназії, мій тато - стоїть четвертий справа, з шевроном на рукаві. Майже весь клас опинився у Чортківській тюрмі ще у 40-му, мого тата червоні "визволителі" заарештували 4 вересня 1940 року, ще не було ні війни, ні УПА.
Гарні хлопчики, правда?
Дякую, що прочитав цього вірша.
Леся Романчук 06.07.2013 16:07 Заявить о нарушении