Я давно не тамую спрагу в твоїх обіймах.
Розімлілими нервами блискавки дна шукають.
Ти мені ейфорію вранці колов підшкірно.
Розраховував так, щоб на вечір до тла зникала.
Я давно не гаптую простір хисткими снами.
Замовкає асфальтне олово в глибі ночі.
Розчиняються слідом бляклі віконні рами
і холодною стрічкою Небо чумне лоскочуть.
Я в обіймах твоїх давно не тамую спрагу.
Отруїлась на волі – шаную і клітку з міді.
Так прокинувся пізно ранок під статним Раєм
і зневоженим хрипом земного просив довголіття.
***
© Copyright: Диана Сушко, 2012
Свидетельство о публикации №112041201232
Свидетельство о публикации №112041201232
Рецензии