Про настирного монарха

Вірш про казкову середньовічну країну, її монарха та його оточення.
Реального прототипу  - не існує, і випадкове знаходження аналогій між написаним і подіями у оточуючому нас світі буде усього лишень плодом фантазії читача, за що автор відповідальності не несе.

…Він – править. Вже строк і четвертий, і п’ятий.
Корону ж бо хто ризикне відібрати?!
І хто ж бо зіпхне його з трону, коли
Обабіч здорові стоять, мов воли,
У чорні костюми одягнені вуйки?
Тож тихо країна жуватиме жуйку,
І мовчки віддасть молоко, що телятам,
Іще не народженим, мала б збирати.
Той харч споживуть ті, що бильця солодкі
Лизали у трону і мають короткі
На шиях спецзнаки – міцні повідки,
Щоб кожному руху монарха руки
Служити не вірно, але підлабузо.
А хто з цим не згоден – мов кулі у лузи
Киями опричники хутко розсадять,
І судді цій грі у більярд не завадять.
Бо добре грошима помазана ліра
Закону творців прислуговує щиро
Потребам і запитам царського двору.
І те беззаконня породжує хвору
І миршаву верству – «нащадки вельможні»,
Яким ґвалтувати, і красти – все можна.
У «бидла» майно відбирати в наділи,
Стріляти «холопів», щоб дзявкать не сміли.
Так цар із боярами буде «катати»
Країну, допоки в ній буде що взяти…

2012