Таке життя

Здавалось в юності мені,
Що радість, творчість, лад і спокій
У течії Життя широкій,
Кохання квіти запашні
Заповнять вщерть всі дні земні.

З тих пір пройшли десятки років…
Де ж нині мрії ті смішні?!
Настали дні мої сумні:
До них – вервечки, безліч кроків
То на піску, то по стерні…

Бувало й те, чого хотіла…
Короткочасним став той рай –
Хоч як ти з долею не грай,
Відходить врода, в’яне тіло…
Всьому в свій час приходить край…

Слабіють воля і наснага,
Бо ті, з ким жив ти в згоді щирій,
Вже відійшли в небесний вирій,
Й до пошуків згасає жага,
Лишає нас надій і віри.

Що ж залишається тобі? –
Прозріння й докори сумління
Перед наступним поколінням –
Виносиш вирок сам собі…
Бо запізнилось каяття,-
Ось воно як… Таке життя!

Можливо, скажуть молоді,
Що про таке читати сумно,
Вже краще жити всім бездумно…
Так що ж ви?! – Спробуйте тоді, -
Як ліпше жити нерозумно,
То розкажіть про це Судді…

09.04.12