Вес-но, прий-ди!!!

 
 Що не кажи, а таки дочекалися,

 Говори по складах – вес-на,

 «Вес» –

 весталка, веселка  барвиста із першої зливи в квітні,

 «на» -

 Так кажуть малятам, протягуючи цукерку,

 І вони хапають жадливо,

 Та миттю – в рот!

 Як ті бубирі черв'ячка на гачку - хап! -  і попалися горопашні,

 дівчаточка_мої_коліжаночки, бо вес-на!

 Нате вам гормональні зрушення, порушення циклічності

 появи на горизонті чергових лицарів, піших та кінних,

 тих, що уклінно просять та обіцяють, але всі знають,

 що обітниці їх - марнички, та роблять вигляд, що вірять,

 а деякі з нас таки часами і вірять, та ковтають потоки

 словесні... отакі наші весни...

 і то добре, якщо не одразу вранці наступить похмілля,

 і ти побачиш зовсім чуже тіло на простирадлі зім'ятім

 та побіжиш у ванну блювати, а по тому ховатимеш очі

 від тієї дурочки, що заглядає з тамтого боку дзеркала

 та питає "що то було?"

 Ти не станеш будити його, а напишеш цидулку, або не залишиш нічого,

 і хоча психологи свідчать, що у жінок не буває випадкового сексу,

 твоя свідомість рятуватиме тебе чудодійною мантрою:

 "Це сталося ВИ-пад-ко-ВО, забуть, моя мила, з ким не буває"...

 "ВЕС-НО, ПРИЙ-ДИ!!!"

 та, будь ласочка, без екцесів!

 Бо, знаєш, коліжаночко, серце - воно ж не камінне,

 воно ж не може перепомпувати в аорту, звужену від гормонів,

 той потік ілюзій, розбитих з розбігу об кам'яну стіну,

 збудовану ще за часів Риму...