У ст нах св ту

;Ось в таких старих, напіврозвалених стінах,
Де крізь щілі, товщиною в палець,
Пробирається солодкий запах знання,
І починається доросле життя,
Тобто, щось нове, досі нерозкрите і нерозгадане.

А де ти була раніше, моя безкрає фантазіє,
Що зараз починає невпевнено ставати
на слизький паркет, потріскуючи,
починає малювати на вікнах,
часом талановитіше від суворих морозів
і завірюх. Тримай свій хіпстерський капелюх.

Я тут вже чекаю на тебе, не дочекаюся,
Перераховуючи кожен із блідих варіантів,
Реакцій, подихів, подивів, вій...
Я записувала їх до блокноту кожну другу з неділь.
Я завжди була поруч, а тебе не бачила.

А вона мені тихо, пошіптуючи, відповідає:
"Ти мене не годувала досі, я не знала, що думати,
Сторінки глянцеві я не сприймаю, 
а ти зв"язала моє життя саме з ними.
Я голодна, чуєш, я неуважна, я дуже прозора,
Я - це ти, тільки молодша.
Рости мене! Піклуйся. Я тобі допомагаю."

Чомусь тільки тут, в обшарпаних до болі стінах,
серед десятків однакових поличок
 з однаковими, на перший погляд, книжками,
зі мною розмовляє фантазія.
Але ж читати - знову модно. 
Частіше цікавишся собою.