Схилилась правнучка з букетиком квiтiв

Схилилась правнучка з букетиком квітів.
Над чорним граніту суцвіттям.
Читає карбовані  болем слова:
«Кусакін Микола!…» то  прадід!.. Рідня!
У мами сльозинка  в очах заблищала
Скотилась щокою в дитинство упала
Пливуть дідусеві оповідання
Вогненні дороги війни та страждання.
Вінок Перемоги мов квітка надії.
Мирне життя. Робота. Мрії.
Враз  душу обняла його доброта.
Відбився промінчик з каміння лиця.
Схлипнуло  дівчатко з букетиком квітів.
  Торкнулося серденьком  горя мирського.
Чи то із далеких років приніс вітер!?
Осколок скрипучого болю людського.?!


Рецензии