цербер

Я ще не знаю твого почерку. В мене немає речей від тебе.
Погана звичка носити згадку в закритій коробці грудної клітини:
Я пам'ятаю морозний запах тонких тюльпанових стебел
І наші бліді силуети в передберезневому шклі вітрини.

Ти стаєш мені штучним серцем в найважчі лютневі ранки,
Б'єшся всередині горла і спазми мовчанням лягають між нами.
Зв'язую руки покорою в квітні, щоб здатись тобі у бранки
І червоним хрестом нашитись на ґудзик твоєї лляної піжами.

В коробці моєї грудної клітини півріччя у буквах і звуках.
Твоє отруйно гостре кохання проймає наскрізь списами.
Я впізнаю тебе у словах, ти мене у навмисних рухах.
Час дотягнули до крайньої дати, нас до графем списали

Й лишили тліти епістолярно на тілі одне для одного.
Ти западаєш мені надвечір теплим цілунком між ребер,
А я стаю тінню твого архангела, сліпого й холодного.
І якщо ми - маленький Берлін, то ти у ньому - найвірніший цербер,
В очах якого сум і окраєць надії.