Кажуть, що гарячi i солодкi поцiлунки,-
то залитi, кип'ятком замазанi цукрвi рани;
то палаючi спекою губи;
то руки, що тягнуться у білизну, доки не бачить мама.
То нiби летиш крiзь стелi з п'ятого поверху,
Вiдчуваєш вiтер пiд ногами,
зовсiм не знаєш, куди летиш.
Ти провалюєшся у важкi мiжповерховi метали.
Вiдповiдаєш на дзвiнки коханцiв,
не хочеш слухати,
Вимушена розмова нiби холодна напруга,
як нашi тіла під час поцілунків.
Проходиш пустою дорогою з уявними автомобілями,
Вона хватає тебе за руку, хоча хвилину тому була "обіженена",
Бажає тобі по"спатки", а не спати,
А ти ніколи не пустиш її до своєї хати.
Хвилюватися через страх не отримати нового опію,
Заливати кип'ятком відчуттів вільні хвилини спокою.
Стрибати у вікно, за вітром, за попелом,
Ховатися від усіх, уявляючи її дотик...
Поцiлунки
© Copyright: Милка Симонова, 2012
Свидетельство о публикации №112040910770
Свидетельство о публикации №112040910770
Рецензии