А знаєш, мабуть, так і має бути,
О те не ясне, що як вітер в голові,
Що часто бачиш уві сні,
Таке близьке тобі й таке далеке..
Й не зрозумiти мову цих свiтiв.
I почуття один вiд одного рiзняться.
Подумать тiльки, ти - лише людина,
А скiльки суперечностей в тобi!
То плачеш ти, незнаючи вiдради,
а ось, смiєшся, наче й не було
Розмазаної туші та помади,
І кажеш, що було, те загуло.
І зрозумiти як мені тебе,
Коли сама себе не знаєш та й не хочеш.
А я курю цигарки серед ночі,
Ховаю втому змучених очей...
Речей.. Речей твоїх у мене повен дім.
Точніше, вся душа ними забита.
А я чим далі, тим більше розбитий...
Я одинокий, наче колізей..
Твоїм. Я поглядом твоїм прикриюсь,
Якщо дозволиш. Теплим. Хоч на мить.
І знову споглядатиму на місто,
яке ховає нас, а саме спить..
Посеред ночi..
© Copyright: Валя Янковская, 2012
Свидетельство о публикации №112040800935
Свидетельство о публикации №112040800935
Рецензии
Дуже сподобався Ваш вірш. Відчувається, що добре і з любов"ю ставитесь до нашої мови калинової. Успіхів!
Бурчак Ворожбянский 10.02.2013 14:52 • Заявить о нарушении
Бурчак Ворожбянский 10.02.2013 14:52 • Заявить о нарушении