На вірш Юрія Зозулі "Найнеобхiднiше, - душа"
http://www.stihi.ru/2012/04/02/3778
Душа моя, що Богом дана,
Колись у вирій полетить.
А я все мріяла, жадала,
Що зможу з Богом говорить.
Душа моя, що Бога частка -
Дарунок на єдину мить,
А я ж не знаю, може казка,
Що можна вічно в світі жить.
Душа моя, вона безсмертна?
Чому не мовить? Все болить.
Вона мені вже не підвладна,
Летить до Бога, і мовчить.
Душа моя, лише з Єдиним
Говорить з ним, що вище всіх.
І я кажу, шепчу несміло:
"Не піднімай мене на сміх,
Душа моя - твоя дитина,
Та поріднилась з нею я.
Вона давно моя частина,
А значить, я тепер твоя"
Душа моя...
Чи не моя?
Тепер чия?
Чия Душа?
© Copyright: Леся Полищук, 2012
Свидетельство о публикации №112040806612
Свидетельство о публикации №112040806612
Рецензии
Душа, звичайно ж, безсмертна. А така чиста і прекрасна і на небі буде славити Бога...Але всьому свій час. Хай ще політає на землі...
З усмішкою,
Суламифь7 07.01.2015 23:06 • Заявить о нарушении
З усмішкою,
Суламифь7 07.01.2015 23:06 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.