Потускнішали зорі,
Потемнішав і день,
А все тому що я в морі
Сліз своїх тону щодень!
Все тому, що тебе не стало,
Ті покинув мене і світло пропало,
А все тому що тебе я сильно кохала,
Кохала…та це все, мабуть, позникало.
Я не ходитиму там,
Де ходитимеш ти.
Не дивитимусь я, як іншій даруватимеш ти квіти.
І не дзвони ти мені,
Не роби ще больніш.
Досить вже! Прощавай,
Зробив ти свій вибір – назад не вертай!
Так, кохала,а може й кохаю,
І ти це добре знав, я тобі довіряла.
Не така я – нехай,
Та я тобі не пробачаю – ти це знай.
Не загояться рани в серці моїм,
Все тому що, я сумую, сумую за тим,
Що було в нас колись,
Та цього вже нема.
Я намагатимусь жить
Як би тяжко не стало,
Я навчусь довірять,
Як би там не бувало.
Покохаю я знов
Щирим серцем своїм
Та для тебе нема вже місця у нім!!!
17 мая 2008г.
Тебе не стало
© Copyright: Мария Угниченко Юриевна, 2012
Свидетельство о публикации №112040805150
Свидетельство о публикации №112040805150
Рецензии