На край не маємо образи,
Бо маєм чудо кам*яне,
Мов заповідника прикрасу—
Каміння родиться, росте.
Луб*янські схили ковилові!
Там велетні ховають вік.
Родиною живе довкола.
Їх доля – мужність з року в рік.
Можливо, то майбутні гори?
Чи сльози вилила земля?
Сусідка молодого бору,
Гора живе ще з небуття.
І величі хочу вклонитись,
Цій мудрій чистій сідині.
Молитись хочеться. Молитись!
Цим свідкам миру і борні.
Каменная гора в степи
© Copyright: Нина Христенко 2, 2012
Свидетельство о публикации №112040604736
Свидетельство о публикации №112040604736
Рецензии