Маленький привид бавився в саду,
Пожовклим листям шарудів тихенько.
Ні, він не ніс ні горя, ні біду –
Він світлим був, а ще він був гарненьким.
Все розглядав на листі візерунки
Відмерлих жилок спинене життя,
Розвіюючи павутинням думки
Про неминучість і про забуття.
Здіймав пожовкле листя вихром злету,
На гілля намагався прикріпить.
А воно падало все, ніби в річку Лету,
Шепочучи про вічність і про мить.
Малий втомився віддаляти осінь,
Піднявся в небо, здавлюючи щем.
Там розкуйовдив у хмарини коси
І свої сльози вилив всі дощем.
Привид
© Copyright: Татьяна Жихарева, 2012
Свидетельство о публикации №112040508042
Свидетельство о публикации №112040508042
Рецензии