давай намалю мо квiтень?

Давай намалюємо квітень
            з привітом
             промінням
             магнітом
    з букетом притаєних прагнень.

Я кину дотик губами
а ти обіймеш рукою
      завмреш
   посміхнешся і скажеш
  що світло з’явилось між мною
                й тобою.
            
 Між нами
як води, озера, канали
як буйний потік Амазонки
як газ з дорогої колонки
як запах тече по долонях
як падає вниз підвіконня
як потяг влітає в тунелі -
   так гучно палають пастелі
       портрету нашого квітня
       що горить і вбиває століття
               самотніх
                і непотрібних.

Так тихо.
Лиш сонце випалює знаки
  нашої ніжності
        чуйності
        пристрасті
       і невичерпності.

Жевріють брунатним золотом маки
Десь лине над містом голос собаки
          й блакитної незбагненності.

Я знову підніму повіки
        раптово
        навіки
  переплелися артерії душ
     помаранчем вистиглих груш.

Гойдається погляд
        дитинно-незграбно
          кульбабно
 і топиться в кратері серця
 де межі зникають
     і правила стерті.

Так легко і тепло,
                як в літі.

Хоч подумки ми малюємо квітень.