Кабанчик

Мати дзвонить  у  столицю:
„Приїзди,  синочку  любий!
Кабанчика закололи,
Візьмеш  сальця  шматок  грубий”.

Шляхом  до  села  машина
Мчить,  аж  куряву  здіймає.
Зустрічає  мати  сина,
Невісточку  обіймає:

„Як  ви,  діти,  чи  надовго?
Ми  з  старим  город  копаємо...”
„Збирай,  мати,  у  дорогу,
Часу  обмаль,  поспішаємо”.

„В  хаті  рідній  заночуєш,
Хоч надивлюся  на  тебе...”
„Кабанця  пакуй,  не  чуєш?
Ще  в  картоплі  є  потреба...”

„Та  картоплі  лиш  мішечок
Вчора  з  старим  накопали.
Візьміть  теплий  пиріжечок
Ми  онуків  так  чекали...”

„Що онукам  тут  робити?
Ви мабуть  здуріли,  мамо.
У  столиці треба  жити,
У  відпустку  - на Багами”.

Заревів  мотор   в  машині,
Знову  курява  знялася.
Вдвох  в старесенькій  хатині
Мати  з  батьком  зосталася.

Був кабанчик  -  і  немає.
Голий  хребет  залишився.
Бідний  дід  город  копає
Не  один  раз  потом  вмився.

Баба  гарбузи  волочить,
Бо  піднять  немає  сили.
На  дітей  образа  точить...
Бо  ж  навіщо  їх  зростили?