Самотність прекрасна у шепоті тихім,
В обіймах жарких я сховаю печаль.
Розкаяння стане останнім лиш криком
І здавить в лещатах міцніше ніж сталь.
Вінком із троянд прикрашаю голову,
Кров»ю проллються сльози розуму…
Волосся укрите пелюстками голими,
Покрите брудом власного сорому…
В безодню земля під ногами зривається,
Лечу обезкрилено в темряву вічності…
Лиш спогад безмовний про мене лишається
Лиш знак, лиш як тінь минулих величностей…
Пальці у кров, серце у мареві,
Пригорне темрява пухом Янгола…
Троянди осиплються сонця заревом,
Сама віддаюся полону Диявола.
Кров розлилася по венах лавою,
Пекучим теплом тіло зігрілося…
Для мене ця ніч стала останньою,
Холодним дощем всі гріхи наші змилися…
В безодню
© Copyright: Моргана Гильдебрандт, 2012
Свидетельство о публикации №112040306714
Свидетельство о публикации №112040306714
Рецензии