Органіка смерті поглине любов,
Накриє крилом, затупить біль відчаю.
Ми живемо у світі чужих нам основ,
Які із роками для нас стали вічними…
Металом та склом єство наше давиться,
Наповнені кров;ю ріки невинною,
Приглушений стогін з грудей виривається
І скоро наш дім стане нам домовиною…
Крики душі не будуть почутими,
Лиш дихання смерті, страхом наповнене…
Зникнем і будем так само забутими,
Розчинимось словом у тишу промовленим…
Ридання у відчаї стануть нам звичними,
Зникаєм у снах, в пошуку справедливості,
Мов Янос Дволикий граєм обличчями,
Втрачаючи власне в індустрії дикості…
Прощаючись з небом, закриті у клітку ми,
Погляд пустий угору не зводиться
Нас б;ють, нас карають залізними плітками
За те, що життя в нас нове не зародиться…
***
© Copyright: Моргана Гильдебрандт, 2012
Свидетельство о публикации №112040300337
Свидетельство о публикации №112040300337
Рецензии