Кислотнії сльози проллються з очей,
Маски приховують темні обличчя.
Страждаєш ти більше ста тисяч ночей,
Безслівно терпиш своє власне величчя…
Простягуєш руки до сірого неба,
Намарне прощення гріхів ти благаєш.
Ні влади, ні сили – нічого не треба,
Ти все це на щастя людське проміняєш.
Ти втоптаний в бруд, в кров і пісок,
Ти падаєш вниз, вигнаний з Раю.
Злітає, мов подих, останній листок,
На дикій землі цій життя вже немає…
Холодний дим серце обвив,
В душу прокрався, неначе змією…
Сутність свою ти розгубив,
Тепер відпочинь горілиць під зорею…
Тіло в обіймах отруйних туманів
Розтане, покинувши сіре життя.
Нарешті залишиш ти світ із обману,
Щоб породити нове почуття…
Розкаяння
© Copyright: Моргана Гильдебрандт, 2012
Свидетельство о публикации №112040206492
Свидетельство о публикации №112040206492
Рецензии