У полонi чару

І долю ламає мою, і сім'ю
Той погляд-одвертя з пекельного раю.
У ніжному полум'ї тихо згораю,
І плачу щасливо, і гірко сміюсь,
І знову нашестю очей потураю.

Бо манить і манить облесло обман
У сяйві принадному. Пристрастю вірю
Вродливому хтивому хижому звіру.
Можливо повинен у всьому туман,
Що чуло обліг, обнадіяв довіру?

А золото чорне тече із зіниць
В'язкою смолою і хмелить медово.
І має ця зваба нещадність бідову
Із пахіллю вуст - перезрілих суниць...
У чару в полоні я бранець надовго...

2.04.2012


Рецензии
не випущу вже, не проси, не благай.
зорею із неба, у вись - синім птахом.
хай хтось засміється, хтось скаже:- невдаха,
та ти на поріг кожен раз повертай,-
на той калиновий, де зорі в намисто
збирав лиш для мене... де світло й пречисто,
де п'ють солов'ї із правічних джерел,
де гордо кружляє у небі орел,
де справжнє ніколи не стане минулим...
де я твої вірші уперше почула.

==================================
Дякую Вам, Вячеславе, за вірші, які по красі можуть зрівнятись тільки із світанком або зоряним небом.
Завжди з теплом та повагою,
Таня.

Веточка Вишни   25.09.2012 12:53     Заявить о нарушении
Люба Танечко, Ви знову втішили мене своїм шедевральним відгуком! Спасибі Вам, за чудовий експромт, за увагу до того, що я пишу!

Вячеслав Романовський   25.09.2012 13:47   Заявить о нарушении