Подих Весни

Як розквітнуть сади, тихий вечір розкриє обійми
І покличе з собою у мрії, небачені сни.
Ніч весняна мене, наче донечку, радісно прийме
І я знову відчую цей лагідний подих Весни.
Я забуду про все і втечу з цього дивного міста,
Де багато людей, та не всім вистачає життя.
Побіжу я туди, де веселка танцює барвиста
І де роси на листі під небом блакитним тремтять.
І самотність душі змиє злива найперша весняна,
Невеселі думки вітерець ніжний геть понесе.
Не буває для щастя людського ні пізно, ні рано,
Якщо вірити й жити, любити життя над усе.
Заблукаю в саду, прихилюся до мудрої вишні,
Запитає вона: «Що з тобою?» І я їй скажу:
«Вже нелюба давно і тепер уже майже колишня,
І не можу згадати, коли перейшла цю межу».
Полетять пелюстки і заплутає вітер волосся,
Мудра вишня мені відповість: «Не журись!
Що судилось тобі, не прийшло, і не все ще збулося!
Буде щастя нове, не таке, як ти мала колись!»
Відчинила Весна свої двері й мене запросила
В чарівну, загадкову, казкову країну свою,
Де немає сумного знайомого слова «любила» –
Є лиш вічне, живе, всемогутнє, магічне «люблю»!