Рибальська усмiшка

Розпечена череня у печі
прийма олію та вершкове масло.
Розгорнем жар, та так, щоб не загасло,
а ледь жевріло, як зірки вночі.

Кладемо на череню карасi,
присмачимо сальцем поміж реберець,
туди ж — цибульки кільця, чорний перець,
і — пражимо. Щоб кришка — у росі

посивіла, щоб шкірка зажевріла
(та так, аби лиш диму не було,
щоб тільки запах через все село
летів за вітром. Так, аби — летіло...)

А як череня рибу підпече, —
посиплемо петрушкою і пір'ям
зеленої цибульки, з надвечір'я
візьмемо молока, нехай тече

на рибку, поки зовсім не покриє,
закриєм знов і — на слабкий вогонь,
аби промліло. Змиємо з долонь
сліди кухарства, ніж та стіл помиєм,

накриєм скатертиною, в гранчак
наллєм "Немирів" та наріжем хліба,
покличемо до столу рідних, ніби
не до вечері, ніби — просто так...

А потім, як на стіл смаженя ляже,
як пар під стелю вдарить, головне —
відскочити, бо штовхають... мене
чи витіснять, чи хто під ребра вмаже:

чого товчешся, як сім'я — вечеря?..
У хаті — гомін, жарти з молока
та риби, хтось сьорбне із гранчака,
поки не бачить бабця. Хатні двері

відчинені. До ніг крадеться киця,
щоб вкрасти... За яблуні пада сонце
і б'є навскіс. Відблискує віконце.
Сусід садками йде на вечорниці.

                28 марта 2012г.
                23:58(Мск)