Знала
Вірила. Чому – не знаю… Посміхався ти так мило.
Бачила в очах не втому, а байдужість в кожнім слові.
Тільки вся біда у тому, що стара любов - не нова.
З свічкою й кохання згасло, і по ночі знову ранок.
Кажуть, що і це є щастя - я ж не бачила коханок.
Вогнищем горять руїни, бо стосунки вже в опалі.
Скажеш: «Ти завжди – єдина». Тільки нерви не із сталі.
(28.03.12)
Свидетельство о публикации №112032907931