Журба

Мамин рушник беру у руки,
На очах з’явилася сльоза.               
Стільки літ минуло від розлуки,
А у серці рана ще жива.

На рушник дивлюся і сумую,
Із родини один я живу.
Про маму пам’ять я шаную,
Роками у серці  бережу.

Цей світ покинула ти  рано,
Ангел зберегти тебе не зміг,
Горе нас усіх тоді спіткало,
Як ховали, випав навіть сніг.

Вся природа наче зупинилась,
Боляче і гірко на душі,
Ти лежала і не шевелилась,
Падав дощ із снігом у тиші.

У той день людей було багато,
Всі стояли мовчки у журбі,
І дивились наче винувато,
Вчительку свою не вберегли.

Всі роки дітей у школі вчила,
Сіяла добро у душі їх,
У життя дорогу їм мостила,
Щоб легкою доля була всіх.

Згадую цвіли як матіоли,
Їх  садила мама у садку,
Приносила квіти до школи,
Щоб дітям привити красу.

Роки так швидко промайнули,
Село покинув вже давно,
Згадую я маму і минуле,
Як приїзджаю у село.

Журба з роками не проходить,
Для внуків я дідусь давно.
Спокій серце не знаходить,
Як згадаю маму і село.