ПЛАНЕТА ДИХАЄ
(навіяне картиною Івана Марчука)
Планета дихає натруджено, як мати…
Може, й пора зневажить плач і сміх,
тихесенько себе протестувати
й протестувати проти пристрастей своїх –
пізнати смак сонливості і смутку,
узнати філософію суху –
«теорію достатнього здобутку
та спокою на сірому шляху».
Відкинувши набридлий страх і сором,
не дослухатися до мрії і мети –
десь усамітнитись і посопіти хором
з блаженними, такими ж, як і ти.
Ще можеш зацікавитися грою ти,
якщо нагода випала така,
і, як в дитинстві, дихання підстроїти
під дихання сусіда-близнюка.
Можливо, що й насняться чисті роси ж…
Проси, що хочеш, поки мислиш млості «в масть»,
бо сказано: «Тихесенько попросиш,
то Бог тобі тихесенько і дасть».
…А завтра, зранку, буде іншою прикмета.
Поринеш знову ти у тисняву, у шум:
зітхне й рвоне (!) із затишку планета,
забувши про «гімнастику ушу».
***
© Copyright: Гончаренко Олег 2, 2012
Свидетельство о публикации №112032707947
Свидетельство о публикации №112032707947
Рецензии