***

НІЧ

(За Емінеску)

Ніч. В каміні то згасають, а то спурхують вогні.
Споглядаю я крізь вії, в млу прилігши горілиць,
цих, жагучої стихії, голубих, багряних птиць.
Не горить свіча… Та досить світла й спокою мені…

Ти всміхаєшся. Заходиш з таємничої пітьми,
чиста, наче сніг найперший, і ясна, як далечінь.
Обіймаєш. Невагома і тендітна, наче тінь.
Мов крізь сон дивлюсь на тебе. Знов єднаємося ми.

Білі руки журавлино обняли мій світ, мене.
Ти схилилась наді мною, наче зірка золота.
Голос твій мене у дійсність і у щастя поверта.
Лиш боюся – все пролине. Лиш боюся – все мине.

Я у сон ховаюсь знову. Ти, і сонному, вуста
обпікаєш поцілунком пристрасним і вогняним.
Ти лице щокою пестиш. Ти аж світишся над ним.
Ти втаєш мені у серце. Ти велична! Ти проста…

Тож дозволь мені, кохана, спити чашу до кінця
хіті, лету вогняного, полум’яної жаги,
поки – не зима, не старість, не пустеля навкруги,
поки наші так співзвучно б’ються збурені серця!