пекучий біль затих, лиш щем гіркий
в моїй душі жевріє у глибинах.
а навкруги - небачений спокій
й пронизливо червоні горобини...
серед шалених криків поїздів,
у натовпі на львівському пероні
ми не прощались, бо не мали слів -
лиш беззавітно зімкнуті долоні.
Твоє тепло до перехрестя рук
не долетівши, опустилось долі...
і, під коліс глухий прощальний стук,
на рельси сірий пил осів поволі.
Ти вибач за несказане "Прощай"
За не почуті телефонні трелі,
що не звучали й вже не прозвучать
Луною, гучно у моїй оселі...
Час промине,не стане горобин
І ми на "ви" вже будемо, гадаю,
Та раптом, ніби лист із тих годин,
Промовлять тихо очі "Пам'ятаю".
Осiння мелодiя
© Copyright: Людмила Трояновская, 2012
Свидетельство о публикации №112032400759
Свидетельство о публикации №112032400759
Рецензии