Именем Земли

Розкидала  осінь  жовте листя
На рушник  володарській землі.
Розстелила, наче на весіллі,
Оберіг на зоранній  ріллі.

Ворожила осінь, чарувала,
І кружляла  сріблом павутинь.
Так, незчулася, як на рушник той стала,
І злетіло серце в небосинь.

Жовтооко осінь поглядала,
Підманула, мабуть, жартома.
Бо ж вона рушник той  вишивала
Не мені, а для господаря.

Щоб земля володарська родила,
Де любов корінням проросла.
Осінь рушником нагородила
Іменем Землі — М. К.


Рецензии