ПРОЇЗДОМ
Ще десять хвилин... Я зійду на перон.
Лиш десять хвилин до відправки.
Мене не відпустить плацкартний вагон,
Я тут не залишусь до ранку.
Це місто – твоє, і жадоба весни
Мене не врятує від муки.
О, Небо, безсоння моє прожени!
Навіщо ти в серце постукав?
Ніхто не спитає, навіщо я тут,
Чому на пероні так пізно.
Хоч десять хвилин я по місту пройду,
В житті я твоєму проїздом.
Здається, і літо затрималось тут
На десять хвилин і не більше,
Бо скоро його поїзди понесуть
Туди, де, напевно, тепліше.
І я поспішаю вернутись назад,
Боюся я тут залишитись.
Це місто для мене – безжалісний кат,
Я в ньому не знала б, як жити.
Холодна бруківка нелюба мені...
Хвилини так швидко пробігли,
Здригнувся вагон і вокзальні вогні
Далеко позаду застигли.
Та я повернуся сюди ще не раз,
Не раз я згадаю про тебе.
Це місто завжди пам’ятатиме нас.
А більше мені і не треба!
Проjздом
© Copyright: Катерина Кулик, 2012
Свидетельство о публикации №112032411295
Свидетельство о публикации №112032411295
Рецензии