Чи не знавши радості,
Чи пізнавши біль,
Ти зберіг у пам’яті
Сиву заметіль.
Ні весни, ні літечка
Ти не помічав,
Мов осіннє листячко,
Тихо пропадав.
Прилетіла ластівка
Із чужих країв.
Та чому ж не ласкою
Ти її зустрів?
Ти чому під вербами
Ніченьку не спав,
– Де ти, моє серденько? –
Тихо шепотав?
Зрозумій, що втрачено,
Спалено мости.
Думка про побачення –
Виклик самоти.
Ти складаєш повісті,
Дивлячись у даль.
Дошкуляють совісті
Втрата і печаль.
Істиною вічною
Не загоїш сум,
У хвилини відчаю
Стільки різних дум.
Завжди пам’ятатимеш:
– Скоро повернусь!
Ти мене чекатимеш?
– Я тебе діждусь!
І вона поїхала...
Сам лишився ти...
Замітає віхола
Милої сліди.
Листя відшуміло
І змовкли солової,
Де ластівкою милою
Ти назвав її.
Але завтра високо
Сонце зійде знов,
Подарує звісточку
Про нову любов.
Ластiвка
© Copyright: Катерина Кулик, 2012
Свидетельство о публикации №112032411181
Свидетельство о публикации №112032411181
Рецензии