Пробач,що я тебе образив,
В чужі обійми сухо вліз.
Не зрадив я тебе не ні разу,
Пролив без тебе ріки сліз.
Не знаю як? Чому? Для кого?
Не тій назустріч я пішов,
Не бачив щастя я земного,
Не тій свою давав любов.
Та й не давав. Її не можна
Віддати в порожнечу губ,
Весна була моя безбожна,
Як викривлений часом куб.
А поцілунки? Боже милий,
Цілуєш наче той метал.
Гріхами вкуталися жили,
Розбився юності бокал.
Я думав потім будуть зміни,
Що я знайду одну свою,
Але в крові душевні стіни,
Я як раніше не люблю.
Зіпсованість надій дитячих
Закрила всі відтінки дня,
Але у мріях, мріях сплячих
Ти будеш завжди лиш моя.
Така звичайна і прекрасна,
Для тебе почуття живуть,
І віра ще моя не гасне,
Тримає втрачену сльозу.
Можливо буде моя правда
Тобі дорожча за життя.
Люблю навіки, .....
Прийми холодне каяття.
Пробач, що я тебе образив
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112032300523
Свидетельство о публикации №112032300523
Рецензии