Незвідана тиша весни
Самотньо блукала по місту,
Бо хтось її ніжно манив,
Красуню у білім намисті.
Розплетені коси верба
Схилила у воду прозору,
А місяць про небо подбав –
Розсіяв над вербами зорі.
Примарної ночі казки,
Розказані шелестом вишень,
Твої захопили думки,
Порушили спокій і тишу.
Дивилась у воду весна,
Незаймана, юна, зелена,
Чарівна, смішна, неземна,
Неначе твоя наречена.
Закохана в радісний спів,
Заручена з цвітом вишневим,
Обвінчана з вітром степів,
Навіки із сонцем і небом.
Незвiдана тиша весни...
© Copyright: Катерина Кулик, 2012
Свидетельство о публикации №112032200566
Свидетельство о публикации №112032200566
Рецензии